Его призвание

Трудовой день у него всегда начинается в соответствии со строгим расписанием. Об этом знают все в палатах глазного отделения Городенковской районной больницы, где прилежно и с энтузиазмом романтика работает Игорь Михайлович Иванов, глазной врач.

- Врач, врач идёт, - передается, словно по эстафете, из палаты в палату. Поправляются на кроватях постельное бельё, производят влажную уборку.

А он, сияющий и сосредоточенный, уже в палате, приветливо здоровается: «Добрый день!»

- А ну, давайте-ка посмотрим на Ваш глазик. Гм, у Вас он очень красивый, просто сердце радует. Ещё немножко, ещё чуть-чуть, и выпишем Вас совсем здоровым.

- А как у тебя, Витя? О, вижу, не совсем хорошо, наверное, придётся маму из дома вызвать и рассказать её, что не слушаешься, режима не придерживаешься. 

Оканчивается осмотр в палатах, и первыми идут в глазной кабинет те, кто тяжелее болен, кому нужна немедленная помощь. 

И снова добрые и тёплые руки врача нежно прикасаются к больным глазам пациентов, снова ласковый голос вселяет веру в сердце человека. Спокойно, не спеша, ведёт он своих больных от прибора к прибору, пока все сомнения врача ни рассеются. А потом уже также старательно и вдохновенно работает медсестра, ведь медицинский персонал глазного отделения – весьма дисциплинированный коллектив, который прилагает все усилия, чтобы соответствовать высокому званию - советский медик.

Иногда нахлынут воспоминания. Припоминает бывший воин, как тяжело было преодолевать суровые дороги войны.

А ещё вспомнилось тяжелое ранение в лицо. Однако, наши врачи-фронтовики спасли ему, и жизнь, и речь, и  зрение. И уже тогда в сердце молодого солдата зародилось острое и непобедимое желание: «Буду врачом!» После войны мечта бывшего воина сбылась – он окончил Ивано-Франковский медицинский институт. Став врачом, поступил на работу в районную больницу Городенка.

Уже в первые дни работы доктор обратил на себя внимание многих людей:

- Вы не знаете, какой врач сегодня принимает? – спрашивает молодой парень.

- Кажется, Иванов.

- О, это хорошо. Я бы хотел попасть к нему на приём. Говорят он такой внимательный, отзывчивый…

Он приходил аккуратно и точно на работу, внимательно осматривал людей и думал над тем, как им помочь. Восстановить зрение, вновь открыть перед людьми красоту жизни – не легкое это, но какое благородное задание!

- Нужно взяться за организацию глазного отделения больницы,- решил доктор.

В прошлом году это было сделано. Теперь в отделении есть много приборов для исследования и лечения глаз.

Почти каждый день приходят сюда люди. Приходят с тревогой за своё зрение, покидают они отделение, как правило, совершенно здоровыми.

Оставляя палату, вылеченные люди часто просят книгу пожеланий и предложений. В каждой благодарности чувствуется искренность человека, для которого страдания остались за порогом больницы. Человек снова видит роскошные поля, сады, бездонную синь неба.

Юрий Бундзяк, учитель.

С. Глушков.

Колхозник Приднестровья. 22 Мая 1965 года.

Його покликання

Трудовий день у нього завжди починається відповідно до строгого розкладу. Про це знають всі в палатах очного відділення Городенковської районної лікарні, де старанно і з ентузіазмом романтика працює Ігор Михайлович Іванов, очний лікар.

- Лікар, лікар йде, - передається, немов по естафеті, з палати в палату. Поправляють на ліжках постільну білизну, роблять вологе прибирання.

А він, сяючий і зосереджений, вже в палаті, привітно вітається: «Добридень!»

- Ну що, давайте подивимося на Ваше око. Гм, у Вас воно дуже красиве, просто серце радує. Ще трошки, ще трошки, і випишемо Вас зовсім здоровим.

- А як у тебе, Вітю? О, бачу, не зовсім добре, напевно, доведеться маму з домівки викликати і розповісти її, що не слухаєшся, режиму не дотримуєшся. 

Закінчується огляд в палатах, і першими йдуть в очний кабінет ті, хто важче хворий, кому потрібна негайна допомога. 

І знову добрі і теплі руки лікаря ніжно торкаються до хворих очей пацієнтів, знову ласкавий голос вселяє віру в серці людини. Спокійно, не поспішаючи, веде він своїх хворих від приладу до приладу, поки всі сумніви лікаря ні розсіються. А потім вже також старанно і натхненно працює медсестра, адже медичний персонал очного відділення – вельми дисциплінований колектив, який докладає всі зусилля, щоб відповідати високому званню - радянський медик.

Іноді налинуть спогади. Пригадує колишній воїн, як важко було долати суворі дороги війни.

А ще згадалося важке поранення в обличчя. Проте, наші лікарі-фронтовики врятували йому, и життя, і мову, і  зір. І вже тоді в серці молодого солдата зародилося гостре і непереможне бажання: «Буду лікарем!» Після війни мрія колишнього воїна збулася – він закінчив Івано-Франківський медичний інститут. Став лікарем и поступив на роботу в районну лікарню Городенка.

Вже в перші дні роботи доктор звернув на себе увагу багатьох людей:

- Ви не знаєте, який лікар сьогодні приймає? – питає молодий хлопець.

- Здається, Іванов.

- О, це добре. Я б хотів потрапити до нього на прийом. Кажуть, він такий уважний, чуйний…

Він приходив акуратно і точно на роботу, уважно оглядав людей і думав над тим, як їм допомогти. Відновити зір, знов відкрити перед людьми красу життя – не легке це, але яке благородне завдання!

- Потрібно узятися за організацію очного відділення лікарні, - вирішив доктор.

Минулого року це було зроблено. Тепер у відділенні є багато приладів для дослідження і лікування очей.

Майже щодня приходять сюди люди. Приходять з тривогою за свій зір, покидають вони відділення, як правило, досконало здоровими.

Залишаючи палату, вилікувані люди часто просять книгу побажань і пропозицій. У кожній подяці відчувається щирість людини, для якої страждання залишилися за порогом лікарні. Людина знову бачить розкішні поля, сади, бездонну синь неба.

Юрій Бундзяк, вчитель.

З. Глушков.

Колгоспник Придністров'я. 22 Травня 1965 року.